— Ти що, зовсім знахабніла?! — Віктор кричав так голосно, що Аллі довелося відсунути телефон від вуха. — Мати зранку чекає, картоплю треба копати, а ти по горах роз’їжджаєш?! — Вітю, не кричи. Тут такий гарний краєвид, а ти мені всю насолоду псуєш. — Який ще краєвид?! Ти взагалі розумієш, що наробила? Мати вже двічі
А картоплю хто копатиме? Читати далі »
— Ну, раз уж припёрлась, забирай свои манатки и проваливай! — Элеонора Павловна довольно улыбнулась, увидев Злату на пороге. — Только не вздумай устраивать тут представление со слезами. Нам и без тебя хлопот хватает. Злата молча смотрела на два больших чемодана возле двери. Один она узнала сразу — синий, с которым они с Арсеном ездили
Ты здесь больше не живешь Читати далі »
— Треба ж, як вчасно він утік! — Максим навіть не намагався приховати полегшення. — Мені ж учора лікар сказав, що в мене алергія на котів. Уявляєш, скільки років жив із Бубликом і не знав! Ірина стояла посеред коридору, стискаючи в руках порожню мисочку. Ще вранці Бублик крутився під ногами, випрошуючи сніданок, а тепер чоловік
Алергія, якої не було Читати далі »
Андрій був упевнений, що продумав усе до дрібниць: коханка, гроші дружини, нове життя без зайвих турбот. Навіть рідну матір залучив, щоб та допомагала приховувати його брехню. Та коли Наталя поклала на святковий стіл папку з документами, чоловік уперше за багато років втратив дар мови. А за кілька хвилин у двері подзвонила людина, появи якої найбільше боялася його коханка…
Жінка, яка знала все Читати далі »
— Сам запросив, сам і організовуй! І продукти купуй, і готуй, і гостей обслуговуй! — Оксана так грюкнула дверцятами холодильника, що задзвеніли банки на полицях. — Ти що, зовсім здуріла? — Роман аж підскочив із дивана. — Завтра люди прийдуть, а ти мені таке заявляєш? — А ти мене запитав, перш ніж їх запрошувати? Ні!
— Ви посварилися?
— Ні. Просто я зрозумів, що дружба має бути взаємною.
Каріна задумалася.
— Це як із Софійкою? Я їй завжди давала свої фломастери, а коли попросила в неї рожевий, вона сказала, що я жадібна?
Ігор усміхнувся.
— Приблизно так.
— А потім я перестала давати їй фломастери, і вона більше не хотіла зі мною гратися.
— І що ти зрозуміла?
Дівчинка знизала плечима.
— Що їй були потрібні мої фломастери, а не я.
Коли Мирославі виповнилося вісімнадцять, бабуся зателефонувала їй по відеозв’язку.
— Маю для тебе подарунок, сонечко. Купила двокімнатну квартиру. У нашому місті, біля парку. Поки вчитимешся, житимеш там. А далі вирішиш, що робити.
Мирослава тоді розплакалася.
Квартира була оформлена на Раїсу. Вона пояснила, що хоче особисто приїхати й передати житло онуці, коли та закінчить університет.
— Не ображайся, що не зараз, — сказала бабуся. — Я за життя надивилася, як через квартири рідні люди стають ворогами. Хочу все зробити спокійно.
Мирослава й не думала ображатися.
А от Денис відтоді почав цікавитися квартирою значно більше, ніж власною донькою.
Квартира для онуки Читати далі »
Усе відбувалося точнісінько так, як вона пам’ятала.
За вікном Максим розмовляв телефоном. Нервово ходив біля машини, раз у раз озираючись на будинок.
Тоді, п’ятнадцять років тому, вона не надала цьому значення. А через сім років дізналася, що вже напередодні весілля він зустрічався з Оленою, своєю колишньою дівчиною.
Весілля, якого не мало бути Читати далі »
«Борщ по-нашому» — Та скільки ж можна терпіти цю чужачку?! — Тамара Василівна так грюкнула долонею по столу, що келих із компотом перекинувся просто на святкову скатертину. — П’ять років живе в нашій родині, а досі нічого по-людськи робити не навчилася! Навіть борщу нормального зварити не може! — Мамо, досить! — уперше за весь вечір
Вона ще не знала, що ця сварка незабаром витягне на світло одну родинну таємницю, про яку тітка Зінаїда воліла б мовчати до кінця життя.
Весілля двоюрідної сестри Читати далі »
